Як змінюється психіка під час психотерапії: емоції, прив’язаність, травма й нейробіологія

Мабуть, найкраще уявлення про книгу ви отримаєте, прочитавши уривок з передмови, написаної науковою редакторкою Іриною Семків:

Маргарет Вілкінсон у своїй книзі «Як змінюється психіка під час психотерапії: емоції, прив’язаність, травма й нейробіологія» висвітлює те, як дитячий досвід стосунків з опікунами формує усі подальші соціальні взаємини, визначає їхній вектор, кристалізує самоставлення. Ранній стосунок з найбільш значущою особою прив’язаності здатен впливати на розвиток мозку, визначаючи спроможність до зрілих форм афективної регуляції в скрутних ситуаціях у майбутньому житті. Отож травма стосунків у дитинстві спричиняє найбільший вплив на спроможність психіки давати собі раду з усіма подальшими важкими викликами, відображаючи її здатність до стійкості та резильєнтності.

Авторка глибоко аналізує нейробіологічні підвалини стосункової травми, розглядаючи їх у контексті психотерапевтичної роботи як з дітьми, так і з дорослими. Такий наскрізний аналіз дає можливість осягнути те, що спроможність мозку долати травми, здатність психіки до резильєнтності та стійкості в дорослому віці формуються у ранньому дитячому віці — у стосунку з тими опікунками, які мали найбільше емоційне значення для дитини.

Неймовірно важливим видається розкриття теми зв’язку між травмою та пам’яттю, адже нерепрезентований та не опрацьований психікою досвід спричиняє утворення в тонкій тканині пам’яті дірок, прогалин, які переживаються особою, що зазнала стосункової травми у дитинстві, як відчуття порожнечі та відсутності. Нерепрезентовані у пам’яті досвіди, які не знайшли свого образного оформлення у гіпокампі, приречені циркулювати тілом, викликаючи різного типу імпліцитні реакції — від тілесних психосоматичних реакцій до більш високоорганізованих неусвідомлених моделей поведінки, які, з одного боку, важко піддаються зміні, та змушують людину повторювати травматичну драму — з іншого.

У книзі висвітлено шляхи до зцілення стосункової травми у психотерапії. Авторка описує роль віддзеркалення, взаємного налаштування, емпатії та контейнерування у процесі створення позитивного досвіду афективної регуляції. Важливе значення у книзі приділено опису методу перенесення — контрперенесення у роботі з ранньою дитячою травмою стосунків, висвітлено роль інтерпретації у роботі з травмою. Родзинкою книги є висвітлена авторкою роль фантазії, уяви, символізації та метафоризації у процесі психотерапевтичної роботи з ранньою дитячою травмою. Маргарет Вілкінсон глибоко розкриває не лише стосункові аспекти аналітичної техніки у роботі з травмою, але й їх нейробіологічні основи — ліво- та правопівкульну активність під час залученості особистості у процес психотерапії.

Зцілююча сила психотерапії, на думку авторки, має вести особистість шляхом смислотворення, яке відображається перетворенням афективно-сенсорного переживання болю та страждань на цілісний наратив — історію страждання, що траплялося у житті особистості.

Книга може бути цікавою та важливою для психологів, психотерапевтів різних напрямів, студентів та науковців, які займаються дослідженням травми і стосунків. Легкість авторського стилю посприяла тому, що книга може бути доступною для педагогів, соціальних робітників, філософів та священників, а також усіх тих, кому є близькою тема травми та її зцілення.