Про веселість у важкі часи і питання, наскільки важливою для нас має бути серйозність життя

Книга Акселя Гаке «Про веселість у важкі часи і питання, наскільки важливою для нас має бути серйозність життя» – це не просто філософські роздуми і навіть не поради з позитивного мислення. Ця книга – це живий діалог з сучасним читачем, дискурс у минуле і живі історії з життя автора і видатних особистостей. Автор розмірковує, що означає бути веселим і який зміст це поняття має сьогодні для нас. Роль гумору, щирого сміху і усмішки – величезна.

Чи ви знали, наприклад, що диктатори і вбивці не вміють по-справжньому щиро сміятися і навіть усміхатися. Такі люди, як Путін, Сі Цзіньпін, вважає автор, можуть, якщо взагалі можуть, сміятися лише з інших, але ніколи не з себе. Зазвичай це люди, які в ранньому віці були ображені життям і за ці образи мстяться на інших, хто ніяк з цим не пов’язаний. Вони перебувають на великій відстані від усього і від усіх. Але ніколи ні від себе. А от справжній гумор, веселість – це дистанцюювання від себе, від чогось особистого. Щирий сміх – це сміх передусім з себе. Крива посмішка і сміх самовдоволення не має нічого спільного з поняттям веселості і живої людської усмішки. Тоді виходить, що наша веселість – це теж зброя проти диктаторів і вбивць, адже їм нема що протиставити їй. Веселість світу як світогляд – це принцип, що протистоїть терору як щось несумісне і неосяжне.

Томас Манн у одні найстрашніших часів нацизму протистояв жорстокості саме веселістю – в сенсі дистанціювання від серйозного і намагання не дати цій серйозності і страху керувати життям. Адже серйозність – це, власне страх смерті, і якщо трохи знецінити його, усміхнутися, поторгуватися – то стане веселіше, а отже, і легше. «Йди геть, веселий смертежере!» –  пише Томас Манн після самогубства Ґерінґа. Зло ніколи не зможе перемогти світло і… веселість.

Зі сторінок книги ми дізнаємось, чого коштував Фінку, талановитому артисту-коміку, «гарний настрій у такій поганій ситуації» і сміх над страхом смерті як опір нацистам в самому центрі Німеччини. Але також дізнаємось, як ця веселість допомогла йому зберегти самоповагу і навіть вижити.

«Сміх вбиває страх»  – кричить сліпий Хорхе з книги Умберто Еко «Ім’я рози». Це правда, погоджується автор, але чи кожний сміх? Адже коли всі сміються з того, кому не смішно, то страх, навпаки, збільшується. То який сміх стосується нашого поняття справжньої веселості, замислюється автор. Така веселість не дає місця самовдоволеному сміху. Справжня веселість – це здатність посміятися з себе до того, як посміються з нас. Веселість – це обов’язково гнучкість, а також майстерність важке робити легким.

Гумор Лоріо, Семпе – це той самий крок до того, щоб важке стало легшим, щоб усміхнутися з себе і простягнути руку зустрічному. Ні, тут йдеться не про доброту як таку, не про пафос  всепрощення, а радше навіть про іронію та самоіронію і разом з цим про вільний простір для прийняття недосконалості. Автор пропонує спробувати іноді збільшувати дистанцію до себе і практикувати… усмішку і несерйозність.

Ми не йдемо обхідним шляхом, ми приймаємо з легкістю серйозність і усміхаємося з неї. Веселість здатна втішити, бо страждання і страх зменшуються лише тоді, коли до них не ставляться надто серйозно. І тоді перед нами відкривається інший шлях. «Шлях, на якому ми не заперечуємо вимоги тут-буття, а піднімаємося над ними власними силами, на якому ми не схиляємося перед долею, а радше приймаємо її і саме цим чинимо їй опір. Шлях, на якому ми просто-таки не дозволяємо темряві панувати над нами».